Фрагмент з проповіді на 2 Тимофія 1:7–10
(«Бог дав нам не духа боягузтва, а духа сили, любові та самовладання. Тому не соромся свідчення нашого Господа й мене, Його в’язня, а страждай разом зі мною за Добру Звістку з допомогою Божої сили. Він спас нас і покликав нас святим покликанням не завдяки нашим ділам, а завдяки Своєму наміру та благодаті, яку дав нам у Христі Ісусі до початку часів. Тепер же вона відкрилася через з’явлення нашого Спасителя, Христа Ісуса, Який знищив смерть і освітив життя та безсмертя Доброю Звісткою»).
«Бог дав нам не духа боягузтва». Сьогодні ці слова звучать для нас зовсім інакше, ніж вони звучали раніше. Бо ми добре знаємо, що таке страх.
Страх приходить разом із сиреною. Страх приходить, коли серед ночі чути вибухи. Коли береш телефон і дивишся, куди летять ракети. Коли чекаєш повідомлення від близької людини. Коли хтось із рідних або друзів на фронті. Коли не знаєш, якою буде ця зима. Коли будуєш плани — і розумієш, наскільки все непередбачувано.
У відповідь на це, Господь через апостола Павло говорить:
«Бог дав нам не духа боягузтва, а духа сили, любові та самовладання».
Чи означає це, що християнин не повинен боятися?
Ні. Святе Письмо не вимагає від нас удавати, що нам не страшно. Страх — природна реакція людини перед небезпекою. Навіть учні Христа боялися бурі, переслідувань, смерті.
Проблема починається тоді, коли страх стає нашим господарем. Коли саме він визначає, як ми живемо, як ставимося до інших і що очікуємо.
Ап.Павло спрямовує наш погляд не на нас самих.
Він не говорить: «Зберися. Будь сильним. Не бійся».
Він говорить про те, що дав Бог у Христі.
Тут такий євангелічний акцент: початок спасіння і християнського життя — не в тому, що робимо ми, а в тому, що вже зробив і дає нам Бог.
Далі апостол говорить важливі слова:
«Він спас нас і покликав нас святим покликанням не завдяки нашим ділам, а завдяки Своєму наміру та благодаті».
Тобто не ми врятували себе. Не наша побожність, добрі справи, мужність чи наше служіння.
Він спас нас. Причому Павло говорить про це як про вже здійснену реальність.
Чому? Тому що наше спасіння знаходиться не всередині нас. Воно знаходиться у Христі.
Ми часто дивимося на себе й запитуємо: чи достатньо я вірю, достатньо молюся? Чи достатньо служу? Чи достатньо змінився?
І якщо спасіння залежить від відповіді на ці питання, миру і спокою не буде ніколи.
Тому Павло переносить наш погляд із нас самих на Христа:
«за благодаттю, даною нам у Христі Ісусі».
І нарешті ми підходимо до головних слів сьогоднішнього тексту:
«Христос Ісус… знищив смерть і освітив життя та безсмертя Доброю Звісткою».
На Голгофі Він увійшов у саму смерть. Він узяв на Себе наш гріх, наш осуд і нашу смертність.
Його поклали до гробу. Здавалося, що смерть перемогла і Його.
Але третього дня гріб був порожній. І тому воскресіння Христа — це не просто щасливий фінал історії Ісуса.
Це початок і нашого воскресіння.
Але чому тоді люди досі помирають?
Таке чесне питання.
Павло говорить: «Христос знищив смерть». А ми бачимо смерть навколо себе.
Ми ховаємо людей. Отримуємо звістки про загиблих. Оплакуємо тих, кого вже немає поруч.
Як же смерть знищена?
Вона ще існує, можна сказати, як те що змінено раз і на завжди, і що вже не має останнього слова.
Для невіруючих могила є крапкою. Для християнина могила стала комою.
Біля могили Лазаря прозвучало: «Лазарю, вийди сюди!». Одного дня так само Христос покличе так усіх померлих, а значить і мене з вами.
Ми сповідуємо в Символі віри: «Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку». Не просто безсмертя душі, а воскресіння мертвих.
Бог не відмовиться від Свого творіння. Він воскресить людину.
Тому ми можемо жити з надією і страх не має бути нашим господарем.
Так стають зрозумілими слова Павла:
«Бог дав нам не духа боягузтва, а духа сили, любові та самовладання».
Навіть смерть не здатна відібрати в нас те, що Бог подарував нам у Христі. І це змінює наше життя.
Христос не говорить тобі: «Ти мусиш перестати боятися».
Він говорить: «Я з тобою». І ще більше: «Я вже пройшов туди, куди ти боїшся йти».
Він увійшов у смерть. І вийшов із неї живим. Тому смерть більше не є дверима в невідомість. Господь уже стоїть по той бік цих дверей. Амінь.
